Взаємовідносини з Творцем і ближнім-
Це основне в житті усіх людей:
Чи в серці є володарем Всевишній,
Чи любимо людей так, як самих себе.
Що центром є життя? Хто найцінніший в світі?
Чи серце не черстве до ближнього проблем?
Який характер маємо? Чи вміємо ми жити
По Слову Божому чи врозріз з ним ідем?
Який я слід залишу після себе?
Як я служу брату й сестрі - Тілу Христа?
Більше плодів принести може треба
З любов"ю в серці, яка ніжна і проста?
Своїм життям що світові говорю?
Чи бачать грішники в моїм житті Христа?
Чи дітям я відкрила Божу волю?
З людьми якими проживу життя?
До Божої сім"ї якої я належу?
Як я відношусь до братів, сестер?
Чи я вміщати кожного з них можу?
Чи я віддам за них саму себе?
Мета мого життя...Що входить в це поняття?
У сферах всіх відобразить Христа,
Служачи іншим, несучи їм щастя,
Творцю цим самим завжди догоджать.
Хочу служить тому, що вічне й непідвладне часу,
На кожнім місці, зараз, ось тепер.
Нехай в моїм житті Божа любов не гасне,
Бог є любов-Христос за мене вмер.
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 3959 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.
